Вибори у Львові, або Місце, яке не буває порожнім…

Прихильність чималої кількості виборців до правої української партії під назвою «Свобода» у західних регіонах України не новина, а тому високий результат «свободівців» значною мірою був прогнозований. Свого часу на дострокових місцевих виборах у Тернопільській області (березень 2009 року), ця організація уже зірвала «джек пот», перемігши більш потужні партії зі значним відривом. 

Цього разу згадана політична сила отримала більшість у Львівській міській раді. Відтак існує вже озвучена її представниками можливість голосування за відставку старого-новобраного мера Андрія Садового. Незважаючи на те, що він здобув чималу підтримку у місцевих жителів, та на те що явка виборців була невисока, такий варіант розвитку подій цілком можливий. Тому то й, певне, Андрій Іванович в середу на брифінгу за результатами виборів ні пів словом не обмовився про існуючі ідейно-практичні розбіжності зі «Свободою». Навіть більше, висловив сподівання про налагодження співпраці з нею.

Спробуємо з’ясувати причини перемоги «Свободи». Перше — це, звичайно, загальна політика нової влади, спрямована на поляризацію політичних сил. Друге — політична фригідність постпомаранчевих сил. Обвалити свій рейтинг так, як це вдалося «Нашій Україні», ще треба вміти. І в такій ситуації спрацювало гасло «Свободи»: «Хто, як не ми?» Третє — фактично знищивши «Батьківщину», влада залишила без вибору відсотків 15 львів’ян. Частина з них на дільниці не прийшла взагалі. Натомість не важко вгадати, куди перелилися голоси протимошенківських радикалів? Четверте. Хіба не говорили численні експерти, що народ хоче у владі нових облич? Скільки йшлося про те, що люди рано чи пізно виметуть політиків, які від каденції до каденції ходять коридорами Ратуші, не помічаючи, як живуть люди довкола, знизуючи плечима, коли їм говорять про корупцію та хабарництво. У ролі мітли цього разу виступила «Свобода».

Нарешті, несправедливо було б успіх «тягнибоківців» ототожнювати винятково з провалами їхніх опонентів. «Свобода» працювала, хоча й винятково на ідеологічному фронті. Чим, до речі, втерла носа тим, хто переконував, що ідеологія в шкалі сучасних цінностей українців відходить на другий план, поступаючись турботам за власний комфорт і гаманець.

Вибори можуть визнати недійсними?

Попри те, що 5 листопада згідно із законом є останнім днем, коли міська територіальна виборча комісія мала оголосити результати виборів, попередньо провівши усі відповідні процедури, де-факто і де-юре цього не сталося. Засідання комісії розпочалося після 22 години. На розгляд її членів було подано безліч скарг учасників виборчого процесу у Львові та заяв членів дільничних виборчих комісій і спостерігачів про виявлені порушення та фальсифікації у день виборів 31 жовтня, а також під час підрахунку голосів на дільницях.

Проте, схоже, Львівська міська ТВК вирішила, що фальсифікації та махінації – річ буденна і не така уже й важлива, аби брати її до уваги. Відтак розгляд скарг та заяв про фальсифікації було перетворено на справжній фарс: скарги відхилялися заледве не пакетами, їхній зміст не зачитувався вголос, а члени комісії навіть не ознайомлювалися з тим, «за» відхилення чого вони голосують.

Іншими словами, Львівська міська виборча комісія дала «добро» усім проведеним під час виборів та підрахунку голосів на дільницях фальсифікаціям. Адже, попри вимогу учасників виборчого процесу, на жодній із виборчих дільниць міста не було призначено не те що перевиборів, а навіть банального перерахунку голосів виборців, яке дозволило б реально підтвердити чи спростувати інформацію про маніпуляції на відповідних ДВК. Після того, як члени міської комісії поспіхом відхилили усі скарги про порушення законодавства під час виборів, її голова зовсім не плавно перейшов до своєї найголовнішої місії – оголошення результатів.

Щоправда, Львівська міська ТВК не вписалася у часові рамки, оголосивши результати вже після опівночі, тобто 6 листопада, а не 5, як це передбачає закон. Похибка, на перший погляд, незначна, якщо не брати до уваги те, що закон є закон, а для підбиття підсумків голосування комісія мала цілих п’ять днів, але усе ж не впоралася зі своїм завданням.

Проте, якщо невиконання норми закону щодо термінів оголошення результатів виборів у комісії ще так-сяк змогли пояснити «суб’єктивними обставинами», то аргументів на користь самовільного прийняття рішення про підсумки голосування не знайшлося.

Річ у тім, що за законом територіальна виборча комісія на своєму засіданні мала скласти протокол про результати виборів. Проте жодного протоколу з офіційними результатами складено не було. Натомість голова ТВК Ігор Сліпецький, на певний час покинувши комісію, яка саме активно відхиляла скарги про фальсифікації, повернувся до зали із надрукованою табличкою без жодних підписів та печаток і з цього папірця зачитав результати виборів міського голови Львова, а заступник голови ТВК з аналогічного папірця оголосив результати виборів до Львівської міської ради по багатомандатному виборчому округу.

Виглядає так, що Львівська міська територіальна виборча комісія зробила усе можливе, аби поставити під сумнів виборчий процес у місті та безпосередньо підбиття підсумків волевиявлення львів’ян. Позаяк порушено низку норм чинного законодавства, в кінцевому результаті це може потягнути за собою судові позови та оскарження результатів виборів у Львові. При цьому з впевненістю можна стверджувати, що суд матиме рацію, якщо визнає незаконною бездіяльність міської ТВК та прийме подальші рішення щодо результатів виборів і змусить львів’ян знову відчути на собі усю радість процесу волевиявлення.