И где мы теперь будем лечиться?

Без рубрики

Программа «РозворотUA» — совместный проект информационного агентства «ГолосUA» и «Радио Эра FM». Звучит по средах на волнах этой радиостанции.

Эфир за 18.04.2012 г. Ведущая — Оксана Ващенко.

Оксана Ващенко: Медична реформа, яка впроваджується як пілотний проект у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях і Києві вже дала перші збої — люди не розуміють її мотивів і вважають, що суцільне скорочення медичних закладів і лікарів призведе лише до того, що медична допомога вже офіційно стане недоступною для більшості наших громадян. Чи потрібно зупинити таку реформу сьогодні говоритимемо у програмі «РозворотUA».

З вами Оксана Ващенко. Вітаю вас!  Отже, сьогодні у нашій студії: Віктор Сердюк — президент Всеукраїнської ради захисту прав і безпеки пацієнтів. Будуть на телефонному зв’язку Михайло Пугач — директор приватної медичної клініки. Та Галина Івашко —  президент Асоціації медсестер України.

Але для початку, пане Вікторе, скажіть, як можна говорити про перебіг медичної реформи, яка відбувається вже не перший місяць в Україні? Ми не будемо починати з Дніпропетровської та Донецької, Вінницької областей, повернемось до них пізніше. Але по Києву, по столиці — що можна сказати? Столиця, можливо, не так відчуває ці зміни, але якщо навіть подивитися на інформаційні повідомлення, то щотижня відбуваються акції протесту, коли люди згуртовуються й захищають ту чи іншу лікарню, яку фактично закривають чи вона опинилася на межі закриття. Що це за медреформа, яка полягає в скороченні та оптимізації? Що вона несе, на вашу думку, людям?

Ми під час прес-конференції, яку проводили в інформаційній агенції «ГолосUA» цього тижня, так і цього разу вже в ефір «Радіо Ера FM» запрошували фахівців із Міністерства охорони здоров’я — жоден не готовий дискутувати на цю тему. Чому — запитання залишається відкритим. Принаймні, в урядових ЗМІ вони говорять про певні позитивні зміни, але на відкриту дискусію виходити не готові.

Віктор Сердюк: Дійсно, почнемо з Києва, тому що столиця приєдналася до цієї реформи, вскочивши до причіпного вагону, який уже рухався. Треба віддати належне й цінувати ті зусилля, які дійсно застосували, вирішивши в Києві теж її зробити. Якщо ми говоримо про столицю, то тут треба зауважити, і ви правильно сказали, що не дуже взагалі відчувається, що тут щось позитивне відбувається, крім того, що ми бачимо по телевізору, що відкриваються якісь сімейні амбулаторії. Знову ж таки, можливо, це правильно, а можливо, ні. Тобто люди не знають.

І в Києві, скажімо так, щоб щось закрилося, а потім не відкрилося є теж прецеденти, коли відкриваються амбулаторії, а в той самий час закриваються в центрі столиці, де живуть люди більш старшого віку, і закриваються сімейні амбулаторії.

В чому тут найважливіший момент? Я б сказав, що ті сто мільйонів, які були витрачені на відкриття ста амбулаторій, коли планувалося якось наблизити цього сімейного лікаря (якщо його ще знайдуть) до киян, на жаль, з цього вийшов, як мені здається, дуже… Ну, скажімо, якщо не мінімум, то жодного плюса.

Оксана Ващенко: Я так розумію, що підсумки цього експерименту будуть підбивати у 2013 році?

Віктор Сердюк: Підсумки вже зараз можна підбивати. Тому, якби була дійсно добра воля щось зробити для людей, то людей треба спершу запитати — чого ви хочете? І нічого не потрібно для людей робити без них.

Оксана Ващенко: А хіба не зрозуміло, чого хочуть люди?

Віктор Сердюк: Не зрозуміло.

Оксана Ващенко: Дивіться, люди хочуть отримувати якісну медичну допомогу, й бажано, відповідно до Конституції, безплатну.

Віктор Сердюк: Але потрібно… Люди, дійсно, повинні отримувати якісну, доступну та безпечну медичну допомогу. Але маючи в резерві ресурс в сто мільйонів, потрібно було зробити дуже просто: оголосити конкурс для лікарів на найкраще використання цих ста мільйонів. Хочемо відкрити сто пунктів — давайте зробимо сто конкурсних пропозицій, дамо тим, хто виграє, по мільйону. І зрозумійте, тоді б уже самі лікарі й та громада, яка хоче мати такого лікаря й такий ресурс у конкретному районі, вже тоді б відповідала за це. І повірте, тоді б ми не шукали зі свічкою, де той сімейний лікар. Чи він боїться дітей, чи він не боїться дітей, чи він буде працювати, чи він не буде? Але тоді дуже багато кваліфікованих лікарів дійсно б побільшало, стали б на сто-триста кваліфікованих лікарів більше. Але такого не було зроблено. І це втрачений ресурс.

Другий момент. Закладено в бюджет цього року оснащення цих амбулаторій. Але чому знову ж таки не зробити конкурс, якщо виділяються такі гроші? Оголосіть конкурс, оберіть кращий проект на краще оснащення. Можливо, воно й не потрібне таке оснащення в даному конкретному місці. Значить, інакше треба підійти. Але це нехай вирішує громада того району, в якому має бути розміщена ця амбулаторія. Ну, це все настільки просто, але складається таке враження, що у нас дійсно реформа відбувається для ветеринарної медицини. Тобто, питання людей чи лікарів, чи їхня думка з цього приводу абсолютно не враховується.

Якщо ми говоримо про ветеринарну медицину — то ідеально відбувається реформа. Але якщо ми говоримо, що ми хочемо лікуватися по-людськи, і навіть не тільки хочемо лікуватися по-людськи, а й лікарі хочуть лікувати по-людськи, то це зовсім інше питання.

Оксана Ващенко: У нас є на телефонному зв’язку Галина Івашко — президент Асоціації медсестер України. Пані Галино, от ми зараз говоримо, почали програму фактично з того, як відбувається медична реформа в Україні в тих пілотних регіонах і в столиці. Ми можемо підбивати вже підсумки, оскільки отримуємо повідомлення, коли люди й лікарі так само стають на захист своєї лікарні або поліклініки, яка під загрозою закриття. Так було в Дніпропетровську, так було й у Вінницькій області. Скажіть, у середовищі лікарів, медичних працівників, чи готові вони до нових умов роботи?

Галина Івашко: До нових умов? Думаю, що так. Тому що медичні сестри навчаються, у нас працюють медичні сестри бакалаври, медичні сестри магістри, яких готують, щоб вони працювали в нових умовах.

Оксана Ващенко: А скорочення стосуються медсестер у рамках медичної реформи?

Галина Івашко: Скорочення медичних сестер… Розумієте, коли у нас не вистачає десь сімдесят тисяч медичних сестер, але відбувається це не за рахунок живих людей, а за рахунок вакантних посад. Але така проблема в усьому світі, коли не вистачає медичних сестер.

Оксана Ващенко: Скажіть, а щодо фінансового забезпечення? Відомо, що, скажімо, рівень заробітної плати медичної сестри мізерний.

Галина Івашко: Дуже низький. Дуже мізерний: тисяча гривень — це дуже погано, а навантаження високе, співвідношення лікарів і медичних сестер у нас один до двох, коли в усьому світі один до п’яти. І тому кількість медичних сестер потрібно збільшувати, якщо ми будемо говорити про якісне надання сестринської допомоги пацієнтам.

Оксана Ващенко: А що готова робити асоціація в цьому плані?

Галина Івашко: Ми працюємо, ми висловлюємо свої думки, ми пишемо, ми говоримо, проводимо семінари, навчаємо медичних сестер, пишемо листи міністрам, усім іншим про те, що треба підвищувати заробітну плату. Але від асоціації це не залежить, на жаль.

Оксана Ващенко: Можливо, Асоціація медсестер не настільки наполеглива в цьому питання? Писати, знаєте, це одне…

Галина Івашко: Ми працюємо над цим і голос наш чують.

Оксана Ващенко: Чують? Рівно на тисячу гривень зарплати.

Галина Івашко: Я думаю, що так, чують. Чують і обіцяють.

Оксана Ващенко: Зрозуміло. Дякую вам. Галина Івашко — президент Асоціації медсестер України була долучена до програми «РозворотUA». Я нагадаю, що сьогодні ми тут обговорюємо перспективи здійснення медичної реформи в Україні — чи потрібно її зупинити?

Ви знаєте, з розмови з Галиною Івашко я зрозуміла, що вона не хоче критикувати й узагалі не хоче аналізувати цей процес. Можливо, я помиляюся. Але у вас такого відчуття не було?

Віктор Сердюк: Я теж…

Оксана Ващенко: Все-таки це ж президент Асоціації медсестер України…

Віктор Сердюк: Ну, на жаль, у нас такі асоціації. Якщо голова асоціації говорить, що ми цього не можемо, сього не можемо, ми того не можемо, це від нас не залежить, то…

Оксана Ващенко: А від кого ж тоді залежить?

Віктор Сердюк: От, власне, для чого тоді така асоціація?

Оксана Ващенко: Так. Так само як профспілки, з якими така сама історія.

Віктор Сердюк: Абсолютно та сама історія. Буквально на тому тижні я розмовляв із керівником медичних профспілок, польських медичних профспілок. І пояснював, що, на жаль… Він говорив: якщо у вас так відбувається, якщо такі існують проблеми, чому ви не робите так, наприклад, як у Словаччині, як ми зробили? Чому, наприклад, якась там районна лікарня цілим складом, у тому числі лікарі та медсестри не напишуть заяву про звільнення за власним бажанням? Ну, ніхто ж туди не поїде крім них працювати! Це перше.

Друге. Ви ж усе рівно приходите на роботу тільки для того, щоб  поспілкуватися з пацієнтом, тому що у вас немає жодних інструментів, щоб надавати їм медичну допомогу. Тобто, ви не можете дати людині таблетку, ви не можете надати людини якісь відповідні медичні послуги, тому що не працює апаратура. То з таким самим успіхом можна сидіти вдома та приймати тих самих хворих, відправляти їх у аптеку за тими самими таблетками. І від цього нічого не зміниться, а державні кошти на утримання дійсно йдуть на районні лікарні.

Але, знову ж таки, замість того, щоб запитати у людей, як це повинно бути, відбувається казна що — взяли й закрили певну лікарню. Звісно, що будуть усі незадоволені. Питання в іншому, якщо ми говоримо про нові умови, то знову ж таки — що значить працювати в нових умовах, якщо зарплата та сама тисячу гривень у медсестри, велике навантаження? Що зменшилося…

Оксана Ващенко: Але зачекайте. Скорочується кількість ліжок, оцей фонд…

Віктор Сердюк: Тобто нові умови полягають у чому? Залишається та сама зарплата, але збільшується навантаження.

Оксана Ващенко: В результаті здійснення медреформи, так. Я кажу про ті нові умови, в яких доведеться працювати. Ви подивіться, якій кількості лікарів треба буде перекваліфікуватися. От сімейний лікар — це і педіатр, це і кардіолог, це і терапевт, це і міні-хірург, не знаю, як його можна назвати. І те скупчення людей, які будуть товктися разом із дорослими та дітьми біля цих амбулаторій…

Віктор Сердюк: Ви зараз описали, дали характеристику не сімейному лікарю, ви дали характеристику як мінімум Ісусу Христу, який…

Тому що це якраз він тоді зцілював людей, і, можна вважати, був універсальним лікарем.

Оксана Ващенко: Чекайте, а сімейний лікар — це що? Не закладається це все в його функції відповідно до цієї реформи «універсального солдата»?

Віктор Сердюк: Ну, Ісуса Христа чи «універсального солдата» — можна назвати як завгодно. Але подібна реформа відбулася в Львівській області, коли було започатковано три госпітальних округи, з яких вижив тільки один, який дійсно функціонує. Так от у Львівській області ще десять років тому сказали, що тільки після того, як терапевт через два роки перестав боятися дітей, ми змогли його відпустити у «вільне плавання». Тобто, люди добрі, ну як цей нещасний терапевт повинен перестати боятися дітей? Як мінімум, потрібно зробити якісь зміни, абсолютно зрозумілі для того, щоб людина могла працювати. І люди це розуміють.

Мало того, ми зараз говоримо про певне неприйняття. Ну, як же може бути сприйняття, якщо сімейний лікар у думках людей виглядає як певний посередник. Ми боремося з посередниками, відкриваємо якісь там ринки й кажемо, що потрібно втілювати безпосередній зв’язок між виробником і покупцем і таке інше, а тут єдиний напрямок, де ми цього посередника перед великим і світлим там КТ, МРТ і професором насаджуємо. Ясно, що кожний буде робити все, щоб цього посередника обійти чи зліва, чи з права і попасти до професора. Це абсолютно зрозуміло.

І як тоді цей лікар-«посередник» буде взагалі сприйматися тими людьми, які повинні до нього звертатися? Ну, на жаль, це проблема. Тому ще раз кажу, що питання полягає в чому? В тому, що якщо вже робити реформу в такій тонкій, скажімо, суспільно напруженій галузі як охорона здоров’я, то з суспільством треба радитися. Але потрібно відзначити, що намагання та спроби радитися, власне, з цим міністром, який був новий міністр, от завтра в мене буде знову ж таки зустріч громадськості в Кабміні з питань реформи. Нашої думки з приводу реформи. Тобто намагання існують. І це теж треба цінувати.

Оксана Ващенко: Але результат… Результат де? От ви говорите про те, що є у вас зауваження, що треба активніше залучати громадськість. А, можливо, люди й не готові, вони не знають, яким чином треба це налаштувати. Працювала система десятиліттями, вона людей влаштовувати, але за рахунок браку фінансових коштів вона почала давати збої, так?

Віктор Сердюк:  Вона влаштовувала тому, що в людей ще було трошки грошей, а зараз, на жаль, люди вже не можуть дофінансовувати систему охорони здоров’я. Ми зі своєї власної кишені п’ятдесят відсотків бюджету доплачували. Якщо ми беремо загальну кількість, коли на тридцять мільярдів продається фармацевтичних засобів, то із цих тридцяти мільярдів вісімдесят відсотків ми оплачуємо з власної кишені, якщо не більше. Тобто тут питання полягає в тому, що у людей уже не вистачає грошей, це перше.

І друге, як у тому фільмі «Сімнадцять миттєвостей весни», коли у Штирліца запитують: «А де ж ми будемо тепер лікувати наші нирки?», коли помер професор, який був великим спеціалістом по ниркам… У нас інше спостерігається, коли лікарів стає все менше, молоді виїжджають за кордон, їх із задоволенням приймають у Польщі, Словаччині й таке інше. Я навіть зустрічався з представником ізраїльського міністерства охорони здоров’я, який приїжджав сюди спеціально, щоб вербувати наших лікарів. І їм там абсолютно без жодних екзаменів одразу дають нормальну зарплату, квартиру й запрошують переїжджати з усією сім’єю, будь ласка, в Ізраїль після того, як здасте тести. І навіть мови не потрібно знати.

Оксана Ващенко: Добре. Ви знаєте, різні видання, скажімо, досліджують тему медичної реформи. Зокрема, те, що вдалося знайти, схоже з деякими позиціями, які викладені. Буду цитувати одне з українських видань: «За словами головного ідеолога реформи Акімової (заступника голови Адміністрації Президента), наявна на цей час кількість установ охорони здоров’я не затребувана, адже українців стало на шість мільйонів менше, і тому її необхідно оптимізувати. Таку велику кількість медичних закладів неможливо забезпечити всім необхідним (устаткуванням, обладнанням, ліками). Зараз із бюджету фінансується лише зарплата лікарів та оплата комунальних послуг. Крім того, в поліклініках дублюються послуги лікарів вузької спеціалізації: невропатологів, отоларингологів, хірургів та інших”.

У форматі «реформи» нам запропонували запозичити європейський досвід — створити спеціалізовані лікарні, які мають розміщуватися в радіусі не більше ста кілометрів. (Тобто будуть віддаленими для переважної більшості людей. Якщо порахувати навіть, скільки коштів треба буде людям витрати на проїзд до них, туди-назад, постояти в черзі, то…) Це нібито дасть змогу зробити меншу кількість медичних установ більш оснащеними, як пишуть, а лікарів більш досвідченими. Але біда лише в тому, як добратися до свого лікаря?

До речі, пане Вікторе, на вашу думку, якщо ми говоримо про ті реальні недоліки, які несе вже зараз у пілотних проектах ця медреформа, і якою є мізерною економія коштів у результаті її здійснення, то чи не потрібно її призупинити зараз?

Віктор Сердюк: Розумієте, вже це навіть дуже добре, що реформа відбувається лише в таких пілотних регіонах.

Оксана Ващенко: Що страждає не все населення України, а лише в трьох областях, так?

Віктор Сердюк: Це вже добре. Три області, але, на жаль, чомусь сюди підключився й Київ. Питання полягає в чому? Дійсно, щось там треба скорочувати, але як можна скорочувати тільки тоді, коли ми побачимо навколо рожевощоких, усміхнених, здорових людей, які ходять натовпами задоволені й не звертаються до лікарів тому, що вони здорові. Але не тому вони не звертаються до лікаря, що здорові, а тому, що перебування в лікарні настільки фінансово обтяжливе, що люди відкладають цей візит, тому що їм ні з чим туди йти. Це перше.

І друге. Але де ми бачимо цих усміхнених і рожевощоких людей? Ми їх бачимо по телевізору — депутати Верховної Ради, які отримали на свої санаторії зайвих двісті мільйонів гривень. Нормально?! Діти, на дитячі програми лікування отримують менше, які помирають, а депутати усміхнені, рожевощокі, красиві — на тобі двісті мільйонів за те, що ти такий красивий!

Оксана Ващенко: У нас є дзвінок від слухача.

Слухач: Анна, Чернівці. Я хотіла таке сказати. Що зараз нинішній системі охорони здоров’я притаманне таке явище як боротьба за ліжко-місце, ліжко-дні. Я знаю цю систему зсередини, тому що я тривалий час пропрацювала в охороні здоров’я. Коли дається завдання завідуючим відділень будь-якими шляхами зберігати, підтримувати якусь певну кількість ліжко-днів, щоб зберегти ліжка та штатні одиниці. З цією метою переписуються історії хвороб і таке інше. Тому оця реформа покликана якраз оптимізувати ліжковий фонд. З цього боку, це можна тільки підтримати. Дякую.

 

Оксана Ващенко: З цього боку. А з боку, скажімо, надання невідкладної медичної допомоги саме людям — стане вона ближчою до людини?

Слухач: Для того й розглядається, для того й проводиться експеримент, думаю, щоб вивчити цю систему й потім упроваджувати по тих навичках, які будуть отримані.

Оксана Ващенко: Зрозуміло. Є ще запитання у нас від слухача. Добрий вам день!

Слухач: Добрый день! Это Мария, Киев. Я хочу на примере проиллюстрировать абсурд вот этой реформы. Мы можем так и на хлебных ларьках сэкономить. За сто километров сделать один большой километр ларьков, и пусть люди ездят туда. Мы сэкономим на продавцах, на ларьках! Понимаете, медицина должна быть рядом с человеком. Наоборот, в реформе нуждаются поликлиники: больше должно быть лечебных кабинетов, лекарства должны быть мелкими порциями расфасованы, а не по двести граммов флакон купила, а потом неизвестно, куда девать. Чтобы в поликлинике отдельный врач ходил на вызовы, отдельная сестра или кто-то разносил лекарства, контролировали, чтобы был компьютерный центр по контролю, какая болезнь у человека и какое лечение ему назначено.

Врачи сейчас в карточку ничего не пишут, выписывают одно и то же лекарство, например, диклофенак, что ни болело бы у человека — диклофенак. Чтобы лечь в больницу — две тысячи положи в фонд благотворительный и так далее. Минимальное обследование рентгенологическое — двести гривен! Откуда у людей такие деньги?! Вот большинство людей и умирают, как раз те, которые за чертой бедности.

Віктор Сердюк: Абсолютно чіткі поради. Тобто друга громадянка, пацієнтка, яка чітко розуміє. Тут же абсолютно нормальна людина, яка бачить, як працює система. Це перше.

Друге. Дійсно, виглядає як у тому анекдоті. Де взятися, щоб реформувати? Вибрали якраз ті області, яких не жалко. От дійсно, подивимося на них. Є плюс, колосальний плюс — що хоча би щось відбувається, що відбувається якийсь рух. І нарешті люди починають розуміти, що просто так все не може залишитися. І тому, дійсно, з одного боку, існують там усі ці ліжко-дні, приписки й таке інше, але чому люди, живі люди не лежать у цих ліжках? Усе дуже просто — як кажуть самі пацієнти: у нас просто немає на це грошей, щоб платити вам за те, що ми там лежимо. Ми будемо тихенько помирати вдома.

Оксана Ващенко: Спеціалізовані клініки — це взагалі жахлива ситуація. Туберкульозні, наркологічні, психоневрологічні, онкологічні диспансери — так само будуть у районах, у містах закриватися, й, можливо, примножуватимуться в обласних центрах. І для багатьох пацієнтів, скажімо, перебувати, не знаю, в одному приміщенні або під час прийому з людьми, хворими на такі захворювання, це так само проблема величезна.

Віктор Сердюк: Правильно. Абсолютно влучне було зауваження, що для того, щоб зменшити ціну на хліб, давайте вистроїмо десь великий магазин, і нехай усі туди їздять за цим дешевим хлібом. Питання тут не просто в механічному зменшенні, чи механічному збільшенні. Це можливо тоді, коли це не стосується людей. Ніхто не говорить, на жаль, про доступність якісних медичних послуг, а всі говорять про якусь оптимізацію, як би зробити так, щоб це одіяло, яке закоротке, натягуєш на голову — ноги мерзнуть, закриваєш ноги — голова мерзне, ну, це так неможливо. Потрібно говорити про рішуче збільшення видатків при одночасному зменшенні, й дійсну оптимізацію цих витрат. Але про збільшення видатків ніхто не говорить. Тільки про оптимізацію.

Оксана Ващенко: Будь ласка, хто з нами на зв’язку? Добрий вам день!

Слухач: Добрый день! Татьяна Ивановна, город Винница. Вы знаете, я так намучилась при лечении своей матери, что мне пришло в голову действительно, почему украинцев стало меньше. Почему бы нам не сэкономить на депутатах? Вдвое их, так сказать, сократить, и остальные деньги, которые останутся, отправить на медицину. Я думаю, что люди будут довольны.

Оксана Ващенко: Скажіть, будь ласка, ви проживаєте в Вінниці. Чи відчуваєте ви результати медреформи, яка у вас відбувається?

Слухач: Я же вам рассказываю. Я ощутила ее на собственной шкуре до такой степени, что кошмары снятся до сих пор.

Оксана Ващенко: Яким чином ви відчули це?

Слухач: Это долго рассказывать. С мамой я намучилась так, что… Вот как раз по этой новой реформе.

Оксана Ващенко: У вас закривають там лікарні, чи ні?

Слухач: Ну, хорошего я на себе ничего не ощутила, когда маму свою лечила, понимаете? Абсолютно. Я считаю, что лучше бы она уже была платной, эта медицина, так я бы хотя бы знала, что заплатила — и есть с кого спросить. А так платили, платили и никто нам в итоге, так сказать, все умыли руки, извините за выражение.

Оксана Ващенко: Зрозуміло. Будь ласка, у нас є ще один дзвінок.

Слухач: Я хочу сказать, поскольку услышал, что будут дешевле лекарства. Президент сказал, сравнил с Белоруссией, что там в десять раз дешевле препараты. Недавно у вас выступала (на прошлой неделе) женщина от правительства и сказала, что мы Европа и будем равняться на европейские страны. Хотя зарплат у нас нет европейских. Вместо того, чтобы поехать в Беларусь и посмотреть, за счет чего там такие дешевые лекарства. Вот я вам приведу пример. Я инвалид войны — как меня лечат? Приписали десять уколов, ампулы стоят триста гривен.

Оксана Ващенко: Запитання зрозуміли. Просто, на жаль, обмаль часу й ми не можемо вислухати всю ситуацію, пов’язану зараз із вашим лікуванням. Це може бути навіть окрема тема нашого ефіру. Але проблема подібна, яка існує зараз у нашого останнього слухача, який додзвонився, типова й для інших людей. І щодо ліків, так, ми оптимізуємо. Але, з іншого боку, й дуже часто про це говорять навіть самі чиновники і депутати (сьогодні дуже часто згадували депутатів) натякають на те, що Міністерство охорони здоров’я закупає по завищених цінах ті ж самі ліки для лікування хворих на туберкульоз, те саме медобладнання, розумієте? І де ми економимо, а де ми шалено витрачаємо? І от коли ця корупційна складова, можливо, якимось чином зменшиться, можливо, тоді й не потрібно буде проводити медреформу в Україні?

Віктор Сердюк: Тут дійсно, знову ж таки, потрібно віддати належне, що ми нарешті плануємо зробити хоча б якісь так звані референтні ціни для того, щоб різні фантазії з приводу збільшення ціни, хоч якось можна було би знижувати, й не витрачати зайвих коштів. Але про що ми говоримо? Ми говоримо, на жаль, тільки про ті до двадцяти відсотків ліків, які закупляються державою, а вісімдесят решти, які зараз закупляють з нашої власної кишені, завжди будуть дорогі. Тому що для будь-якої людини, у якої мізерна зарплата, навіть якщо це на двадцять, тридцять, чи от, як каже інвалід, триста гривень — це колосальні гроші. Й коли кажеш у будь-якій країна за кордоном, що у нас держава не компенсує витрати на лікування, на нас дивляться як на дикунів.

І нарешті почали хоча б щось робити, знову ж таки, експеримент із ліками, які знижують тиск. можливо, це вже добре. Коли ми починаємо говорити, від нуля рухатися хоча б трошки кудись, то це вже стовідсотковий успіх. Але це потрібно було дійсно робити ще двадцять років тому, коли в Радянському Союзі у нас була система компенсацій, коли можна було прийти в аптеку й отримати безплатні ліки за рецептом. А зараз ясно, чому борються — знову ж таки ліки за рецептом. Так чому я буду йти в аптеку з цим рецептом, якщо я й так можу купити ці ліки?

Оксана Ващенко: Тема не закрита, ми будемо про це говорити й надалі. Дякую вам за те, що були у нас сьогодні в гостях.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *